Стокгольмський Синдром-це психологічний стан, коли жертва розвиває симпатію, прихильність і навіть любов до свого викрадача або гнобителя. Цей феномен був названий на честь одного з найвідоміших злочинів в історії - пограбування банку в Стокгольмі.
У 1973 році група злочинців проникла в банк і взяла в заручники кілька співробітників. Замість того щоб боротися за свою свободу, заручники почали співпрацювати з викрадачами, розповідати їм про схему безпеки і навіть відкрити для них сейфи. Після звільнення заручників вони відмовилися співпрацювати з правоохоронними органами і висловили бажання залишитися поруч з їх викрадачами.
Стокгольмський Синдром викликає багато питань і викликає інтерес у психологів, дослідників та громадськості. Чому люди, перебуваючи в такому екстремальному становищі, починають відчувати прихильність до своїх викрадачів? Які механізми та процеси відбуваються в мозку жертви, щоб пояснити таку дивну поведінку?
Що таке "Стокгольмський синдром"?
Синдром отримав свою назву в результаті інциденту, що стався в 1973 році в Стокгольмі, коли банкрут Янн Ерік Ольссон взяв у заручниці кілька людей протягом п'яти днів. У процесі переговорів з поліцією заручники почали відчувати симпатію і навіть захищати своїх викрадачів.
Синдром Стокгольма пояснюється кількома факторами. По-перше, жертва перебуває в ситуації, яка викликає у неї тривогу і страх за своє життя, що може привести до появи почуття безпорадності і відчаю. У такій ситуації всі живі істоти прагнуть знайти вихід і способи зберегти своє життя.
По-друге, викрадач показує зовнішню доброзичливість і турботу по відношенню до жертви, створюючи ілюзію симпатії і підтримки. Поступово жертва починає покладатися на викрадача і його рішення, втрачаючи уявлення про нормальність і виробляючи якусь залежність.
Нарешті, синдром Стокгольма може бути посилений ізоляцією жертви від зовнішнього світу, коли вона не має можливості отримати інформацію про поточну ситуацію або встановити контакт з іншими людьми. Це створює умови для формування нової реальності, яка стає основою прихильності жертви до викрадача.
Важливо розуміти, що синдром Стокгольма - це не нормальна реакція, а психологічний механізм подолання, який може виникнути в екстремальних умовах. Однак, синдром не є універсальним і не проявляється у всіх жертв викрадення.
Визначення та основні риси синдрому Стокгольма
Стокгольмський Синдром отримав свою назву завдяки заручникам, які під час пограбування банку в Стокгольмі в 1973 році розвинули комплекс дивних і несподіваних емоційних реакцій всередині себе. Замість того, щоб ненавидіти і звинувачувати своїх викрадачів, заручники почали до них прив'язуватися емоційно і співпереживати їх долі.
Стокгольмський Синдром - це психологічний стан, який виникає у заручників, жертв насильства або людей, які зазнали систематичного та тривалого домінування та контролю. Людина, що знаходиться в такому стані, починає відчувати позитивні емоції і симпатію до тих, хто насильно або жорстоко поводиться з ним.
Основними рисами синдрому Стокгольма є:
- Емоційна зв'язаність зі своїми кривдниками або викрадачами.
- Прагнення співпереживати і захищати своїх кривдників.
- Заперечення або спотворення того, що сталося, і виправдання поведінки кривдників.
- Відчуття власної відповідальності за ситуацію і потреба допомогти кривдникам.
- Страх або неможливість покинути ситуацію або спілкування з кривдниками.
- Почуття провини або сорому по відношенню до власних негативних або ненависних почуттів по відношенню до кривдників.
Стокгольмський Синдром викликає змішані емоційні реакції і призводить до встановлення незвичних зв'язків між жертвою та кривдником. Це психологічне явище показує, як сильно можуть бути Спотворені прихильності і відносини людини, коли він піддається насильству і контролю.
Як виникає синдром Стокгольма?
Синдром Стокгольма виникає через декілька факторів, які спільно впливають на психіку жертви. Однією з основних причин є тривале перебування в ситуації, коли жертва повністю залежить від свого викрадача. Цей фактор створює нерівновагу у відносинах і робить жертву більш вразливою.
Іншим фактором, що сприяє виникненню синдрому Стокгольма, є постійне сприйняття загрози з боку викрадача. Постійне перебування в напруженій обстановці і постійно страждає стан під підвищеним тиском, жертва може почати шукати способи пом'якшити цю загрозу.
Також одним з факторів є відсутність можливості втечі або допомоги з боку зовнішніх осіб.Жертва відчуває себе самотньою і відчуженою від навколишнього світу, що може привести до пошуку співчуття і симпатії у свого викрадача.
Важливо відзначити, що синдром Стокгольма не завжди розвивається у всіх жертв подібних ситуацій. Деякі люди легко справляються з такими стресовими ситуаціями і не піддаються впливу агресора. Однак, в ряді випадків, синдром Стокгольма може виникнути і привести до довготривалих наслідків для жертви.
Процес формування синдрому і його психологічні механізми
Процес формування синдрому Стокгольма заснований на декількох психологічних механізмах:
- Травма і безсилля: У початковому етапі викрадення або заручництво викликають у жертви відчуття страху, безпорадності і вразливості. Вона розуміє, що повністю залежить від свого викрадача і позбавлена контролю над своєю ситуацією.
- Відповіді викрадача: Важливу роль відіграють відповіді викрадача на прохання або потреби жертви. Якщо викрадач намагається забезпечити комфорт або безпеку, це може викликати у жертви прихильність і вдячність по відношенню до нього.
- Ізоляція та приховування: Викрадач часто ізолює жертву від зовнішнього світу, позбавляючи її можливості отримати підтримку і допомогу. Це сприяє розвитку емоційної залежності від викрадача.
- Переживання нормалізованої ситуації: В рамках ситуації заручництва жертва поступово адаптується до нових умов і починає вважати їх нормальними. Вона приймає рамки, встановлені викрадачем, і сприймає його спосіб життя як звичайний.
- Співпереживання та захист: У ряді випадків жертви починають співчувати і виправдовувати викрадача, сприймаючи його як жертву обставин або несправедливості. Вони можуть навіть виступати на його захист перед поліцією або іншими людьми.
- Погрози та насильство: Викрадач, усвідомлюючи залежність жертви, може використовувати погрози та насильство для підтримки контролю та впливу. Це створює страх у жертви і стимулює прихильність до викрадача.
В результаті роботи цих психологічних механізмів, жертва синдрому Стокгольма починає переживати змішані і суперечливі емоції, включаючи страх, прихильність і вдячність по відношенню до свого викрадача.
Розуміння процесу формування синдрому Стокгольма є важливим для психологів і фахівців, які працюють з жертвами викрадення або заручництва. Це дозволяє їм надавати належну допомогу та підтримку, а також надавати відповідні рекомендації щодо подолання синдрому та відновлення після травматичного досвіду.