Історія середніх віків-це епоха, яка охоплює період з V по XV століття нашої ери. Важливість вивчення цього часового проміжку дозволяє нам усвідомити основні причини та наслідки подій, які сильно вплинули на формування сучасного світу. Історіографія, або наука про історичні джерела та їх інтерпретації, є невід'ємною частиною вивчення подій середніх віків. Для розуміння цієї епохи історики пропонують різні підходи і школи думки, які дозволяють отримати глибоке розуміння і об'єктивне уявлення про події того часу.
Однією з основних шкіл історіографії середніх віків є феодальна школа. Даний напрямок зосереджено на вивченні соціальних, економічних і політичних відносин у феодальному суспільстві. Історики сфокусовані на аналізі системи васалітету, кріпацтва і землеволодіння, а також на ролі релігії і Церкви в даному періоді. Феодальна школа підкреслює вплив феодального устрою на формування державності і права як основоположні елементи середньовічного суспільства.
Крім феодальної школи, існують і інші підходи до вивчення середньовічних подій. Наприклад, анналістична школа фокусується на вивченні важливих подій та їх наслідків протягом тривалого періоду часу. Анналісти дотримуються думки, що історію потрібно розглядати як постійний процес, а не як окремі епізоди та події. Цей підхід дозволяє більш глибоко і системно зрозуміти причини і результати подій епохи середніх віків.
Кожна школа історіографії має свої особливості в підході до вивчення середньовічної епохи і свої уявлення про головні події і тенденції. Проте, всі вони спрямовані на досягнення максимальної об'єктивності і поглибленого розуміння минулого, щоб постійно вдосконалювати нашу картину про світ і його історичному розвитку.
Перші роботи істориків середніх віків
Вивчення історії Середніх віків було предметом інтересу дослідників ще з самого початку цього періоду. Одними з перших роботи з історії Середніх віків були хроніки і літописи, створювані ченцями та іншими духовними особами. У цих роботах фіксувалися переважно події і факти, пов'язані з діяльністю церкви.
Одним з найбільш відомих прикладів такої роботи є "Повість временних літ" - хроніка, створена ченцем Нестором в Києві в XI столітті. У цій роботі описуються історичні події, пов'язані з формуванням і розвитком Давньоруської держави.
Згодом, з появою університетів і створенням історичних факультетів, починають з'являтися роботи, в яких вже ставляться академічні цілі і застосовуються наукові методи історичного аналізу. Історики того часу, такі як Вільгельм Тиррел, Жан Д'авенель та Роджер Бекон, починають систематизувати історичні події та процеси, а також використовувати першоджерела для підтвердження своїх висновків.
Одним з найважливіших істориків середніх віків є Едуард Гіббон, автор відомої праці "про історію і занепад Римської імперії". У своїй роботі Гіббон досліджував та аналізував причини падіння Римської імперії та зробив значний внесок у розвиток історичної думки.
Незважаючи на те, що праці істориків середньовіччя часто містили обмежену та упереджену інформацію, вони мали величезний вплив на розвиток історичної науки та періодизацію середньовічної історії.