Педагогічна Професія має довгу і багату історію, починаючи з давніх цивілізацій і охоплюючи весь час до сучасності. Педагоги, своїми знаннями і вміннями, формують майбутнє покоління і роблять значний вплив на розвиток суспільства в цілому.
У давнину, коли писемність тільки починала розвиватися і освіта була прерогативою обраних, педагогічна роль виконувалася в першу чергу батьками і старійшинами громади. Вони передавали знання і уявлення про світ наступному поколінню, долучали до релігії і шліфували навички виживання.
Однак справжня Ера педагогіки почалася з появи античності. У Стародавній Греції і Римі з'явилися перші школи і академії, де спеціально навчені педагоги передавали знання цивільним і релігійним елітам. Вміння читання і письма, музика, Фізичне виховання і етика стали обов'язковими елементами навчання. Найвідомішим учителем античності, який залишив найбільший вплив, був Сократ зі своїми діалогами і методом майевтики, який полягав у пошуку істини через діалог і самостійне мислення.
Історія педагогічної професії в давнину
У давнину педагогічна професія була однією з найпочесніших і затребуваних. У різних цивілізаціях світу вчитель вважався духовним наставником і авторитетним джерелом знань.
У Стародавньому Єгипті педагогічна діяльність була обов'язковою для всіх освічених людей. Учитель, званий" сешему", мав високий соціальний статус і мав особливі привілеї. Він відповідав за навчання молодих людей, формування їх світогляду та розвиток інтелекту.
У Стародавній Греції педагогічна Професія теж займала особливе місце. Учитель, відомий як" педагог", не тільки викладав знання, а й виконував роль вихователя і наставника. Завданням педагога було формування громадянської свідомості та етичних цінностей учнів.
У Стародавньому Римі педагогічна Професія також була високо цінна. Вчителі, яких називали "латер", навчали дітей різним дисциплінам, включаючи граматику, риторику, філософію та право. Педагоги римського суспільства були відповідальними за не тільки освіту, а й моральне виховання підростаючого покоління.
У Стародавній Китаї педагогіка мала особливе значення. Учитель, або" сюши", ніс тільки відповідальність за надання знань, а й мав важливу роль у формуванні духовних і моральних якостей учнів. Навчання здійснювалося в університетах або в домашніх умовах, і педагоги користувалися великим авторитетом і повагою з боку суспільства.
Таким чином, педагогічна професія в давнину уособлювала значимість освіти і виховання, граючи ключову роль у формуванні суспільства і його цінностей.
Розвиток педагогіки в епоху Відродження
В епоху Відродження відбувалося не тільки відновлення класичної культури і наукового знання, а й зміна розуміння ролі і завдань освіти. Педагогіка стала розглядатися як специфічна наука, яка повинна вчити людей мислити критично, розвивати здібності і особистісні якості.
Важливою віхою в розвитку педагогіки в епоху Відродження була поява поняття"гуманізму". Гуманісти визнавали природу і силу індивідуальності, вважаючи, що освіта повинна бути орієнтована на розвиток і розкриття потенціалу кожного учня. Знання стали вважатися засобом здійснення особистості, а педагогічний процес сприймався як засіб осмислення світу і формування громадянських і моральних цінностей.
Одним з найвідоміших гуманістів того часу був Еразм Роттердамський, який вважав освіту невід'ємною частиною громадянського щастя та розвитку суспільства в цілому. У його працях були сформульовані принципи природного розвитку дитини, необхідності звернутися до джерел знання, таким як класична література і мистецтво, а також акцентування уваги на етиці і вихованні громадянськості.
Значний внесок у розвиток педагогіки Відродження внесли також Йоханн Амос Коменський і Джон Локк. Коменський розробив ідеї загальної освіти та організації шкільного процесу, пропагував навчання на всіх мовах і акцентував увагу на інтересах учнів. Локк у своїх працях виступав за активну участь учнів в освітньому процесі і вважав, що знання повинно бути отримано через досвід і практику.
В цілому, розвиток педагогіки в епоху Відродження призвело до утвердження ідеї про необхідність формування гармонійно розвиненою, самостійної особистості, здатної критично мислити, самоосвічуватися і вносити вклад в розвиток суспільства.